Думки Пiти з армії по-різному: про важливість розуміння справжніх причин СЗЧ та покарання за це
Військовослужбовець ЗСУ Павло Казарін закликає не зводити до одного знаменника всі випадки самовільного залишення армії, як це у нас зазвичай роблять. Той, хто пішов у СЗЧ після кількох років служби на передовій, не є рівним тому, хто пішов, навіть не побачивши справжнього бою — і ставлення до них має бути різним
Павло Казарін Журналіст, військовослужбовець ЗСУ 0
У розмовах про СЗЧ мене бентежить звичка узагальнювати. Тому що ця абревіатура поєднує дві дуже різні групи.
Є ті, кому не пощастило із командиром. Ті, кому не давали перевестися. Ті, хто вигорів після довгих років війни. Ті, кому потрібно було рятувати сім'ю. Ці люди встигли повоювати і послужити — і в якийсь момент накопичений знос змусив їх вирішити, що вони віддали батьківщині всі борги.
А є ті, хто втік із БЗВП. Їхнє СЗЧ — це ще одна редакція "ухилянтства". Абревіатура правопорушення змішує їх із першою групою, але вони навіть не спробували доїхати до воюючої армії. Їм нема чого згадати, нема чого пред'явити, і їхня участь у війні закінчилася, не розпочавшись.
Відео дня
Ми риторично поєднуємо ці дві групи в одну. Не робимо різниці на рівні статистики. Не беремо до уваги при винесенні вироку. Без розбору відправляємо у штурмові війська після повернення. У нас просто є загальна цифра — всередині якої ті, хто воював та вигорів, і ті, хто вирішив, що воювати має хтось ще.
І це проблема.
Безстроковість армійської служби позбавляє суспільство рольової моделі ветерана. Громадянина, який віддав батьківщині всі борги і тепер живе післявоєнне життя в тилу. Відсутність термінів служби робить мобілізацію необоротною. І якщо армії пропонують миритися з відсутністю ротацій, то решті варто готуватися до наслідків цього рішення. Станом на серпень минулого року в СЗЧ з початку війни встигли піти понад двісті тисяч осіб. Потім статистику засекретили.
За той же період у країні зареєстрували менше ніж двадцять тисяч кримінальних проваджень за ухилення від мобілізації. З них засуджено менше як дві тисячі людей. Можна зрозуміти, чому в коментарях ухилянти вимагають називати їх ухилянтами лише за рішенням суду. Якщо судити зі статистики, то для них це безпрограшна стратегія.
Важливо Генштаб роз'яснив оновлену процедуру повернення з СЗЧ: що змінилось 
Особливість у тому, що в житті є два різні відчуття часу. Він може працювати на тебе, а може — проти. Якщо ви сидите на дієті, то час — ваш союзник. Якщо ігноруєте хронічну хворобу — навпаки. Проблема в тому, що в армії у військовослужбовця досить химерні стосунки з часом.
Вислуга років не додає тобі бонусів. Між тими, хто служить місяць, і тими, хто п'ятий рік, немає жодної різниці. Всі отримують однакові гроші. У всіх однакова за тривалістю відпустка. Держава не робить різниці між ветеранами та новачками — і твій послужний список не робить твою службу комфортнішою.
Час, проведений в армії, накопичує тобі не бонуси, а проблеми. Зі спиною та колінами. З дружиною та дітьми. З довоєнною кар'єрою та скілами. Чим далі ти від свого цивільного минулого, тим глибший вододіл. І навіть спілкування з друзями в тилу спотикається на різницю в набутому досвіді, яку складно не помітити і ще важче — переступити.
Шлюб та відносини в армії необов'язково стають рятівним колом. Обставини роблять їх заручниками дистанції. Якоїсь миті втома від самотності починає плодити метастази — і навіть багаторічні шлюби дають тріщину. В цей момент відносини з джерела твоєї сили перетворюються на джерело твоєї ж слабкості. Багато хто йде в СЗЧ, щоб урятувати сім'ю, тому що щорічні 30 днів відпустки не компенсують 11 місяців розлуки.
Час в армії здатний працювати проти тебе. Колишні колеги продовжують робити кар'єру. Дорожчають на ринку праці. Живуть своє старе життя, доки ти тягнеш на собі нове. І строк, проведений в армії, не дає тобі зовсім ніяких привілеїв. Чим пізніше ти прийшов до армії, тим комфортнішими будуть умови твоєї мобілізації. До твоїх послуг — трирічні контракти та перелік посад на вибір. Що більше часу ти віддав батьківщині, то менше вона на тебе звертає увагу.
Мрія, яка поєднує багатьох із нас, — це дочекатися "почесної демобілізації". Право не соромитися самого себе — це єдине, що можна забрати з армії із собою в цивільне життя. У це право військовослужбовці інвестують своє життя, здоров'я, відносини і цивільну кар'єру. І все питання в тому, які сигнали країна посилає тим, хто її захищає.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Джерело
