Українські фармацевти, попри обстріли та небезпеку, продовжували працювати, перетворюючи аптеки на укриття та пункти допомоги. Вони забезпечували ліками, підтримували людей та рятували життя у найскладніших умовах.
Цієї суботи, 20 вересня, Україна відзначає День фармацевта. На прифронтових територіях аптека – це не лише про ліки. Це укриття, пункт невідкладної допомоги, місце зустрічі з людяністю. УНН зібрав історії українських фармацевтів, які тримали свій власний фронт тоді, коли поруч стріляли.
Анна Несвітайло: "Чекатиму Перемогу в рідному Харкові разом із харків’янами"
24 лютого 2022 року завідувачка харківської аптеки "Леда" на Північній Салтівці Анна Несвітайло вийшла на роботу маючи із собою одне яблуко та апельсин. Тоді вона ще не знала, що аптека стане її домом на довгі місяці.
Обстріли Харкова почалися о п’ятій ранку. Біля дверей аптеки з самого рання стояла шалена черга. Люди панікували та намагалися дістати ліки. Анна та інші фармацевти аптеки розуміли, що часу на страх немає, тож взялися до роботи. Вони збирали залишки ліків з інших непрацюючих аптек мережі та готували екстемпоральні засоби. А паралельно формували "аптечки швидкої допомоги" для відвідувачів. Завдяки цьому, навіть коли люди приходили зі списком з 30 препаратів, вони все одно йшли з чимось потрібним.
Згодом, через постійні обстріли, які зруйнували 98% будинків на Салтівці, Анна з родиною була змушена переїхати жити в аптеку. До них приєдналася і родина іншого фармацевта. У підвалі вони облаштували справжній хостел з надувними матрацами та плитою, де мешкало 8 осіб. До Великодня вони жили в підвальному приміщенні аптеки всі разом. Та згодом колега з родиною виїхали з Харкова.
Тож Анні довелося брати на себе все: ставати за касу, обслуговувати людей, допомагати у виробництві ліків. Попри небезпечні умови, відвідувачі підтримували: приносили власноруч приготовану їжу, займали черги в продуктових магазинах. Анна згадує, що попри загальну паніку та знервованість – в аптеці не виникло жодного конфлікту. Кожен покупець бачив, як віддано працюють фармацевти.
Наші відвідувачі дуже цінували, що ми не припиняли працювати. Люди навіть підгодовували нас, займали для нас черги в магазинах. Це було дуже зворушливо
– розповідає Анна.
Згодом аптека стала не лише домом Анни та її родини, а й безпечним прихистком для відвідувачів. Коли обстріли посилювалися, фармацевт разом з покупцями перечікували небезпеку всередині. Анна залишилася у Харкові, та й сьогодні продовжує обслуговувати містян.
Від моєї роботи залежить не лише добробут колег, а й життя цілого району. Харків – моє рідне місто, і я не кину харків’ян напризволяще. Чекатиму Перемогу разом з ними
– додала фармацевт.
Катерина Бобкова: "Наша аптека була найкращою хованкою"
Фармацевт аптеки "Бажаємо здоров'я" Катерина Бобкова зустріла 24 лютого 2022 року в Лисичанську, де з перших днів війни розгорнулися запеклі бої. Попри паніку та довжелезні черги, вона разом із двома колегами не зачиняла аптеку, а продовжували працювати кожного дня.
Усвідомлюючи, що без ліків у такий час людям ніяк, фармацевти працювали одразу на трьох касах, заспокоюючи відвідувачів. А під час обстрілів аптека ставала справжнім укриттям для місцевих – фармацевти пускали усіх, закривали двері та перечікували небезпеку разом.
Наша аптека була найкращою хованкою
– згадує вона.
Робота та дорога додому були величезним ризиком для Катерини. Одного разу біля її аптеки зупинилися три танки, тоді фармацевти змушені були зачинитися раніше. Іншим разом, коли Катерина з колегами поверталася додому, їм довелося терміново ховатися в підвалі багатоповерхівки через гучний вибух та попередження військових про можливі "прильоти".
Однак, навіть така небезпека не зупиняла фармацевта в бажанні допомогти та підтримати людей. Дорогою додому Катерина щодня проходила повз школу, де в мирний час навчалася її донька. В укритті школи ховалося близько 400 людей, серед яких були літні люди та діти. Вони боялися виходити за ліками. Тож, Катерина збирала списки необхідних препаратів і щодня формувала величезні пакети, які відносила до бомбосховища. Здебільшого це були жарознижувальні, знеболювальні та заспокійливі, яких так потребували люди.
Через посилення обстрілів, відсутність електрики та погіршення ситуації в місті, Катерина Бобкова з родиною змушена була виїхати з рідного Лисичанська. Зараз вона у Дніпрі, але щодня мріє про повернення до рідного міста.
Ольга Рєпєнко: "Моя доля – допомагати людям"
За два тижні до початку війни фармацевт аптеки №30 "Здравиця" в Сєвєродонецьку Ольга Рєпєнко захворіла на ковідну пневмонію. Її перший робочий день після хвороби припав на 4 березня 2022 року. Перший робочий день – і одразу під обстрілами.
Ми вийшли вдвох із завідувачкою. Людей під аптекою стояло багато… У цей час місто обстрілювали "Гради", і на вулиці залишатися було дуже небезпечно
– згадує Ольга.
Звісно, що всіх людей, що стояли під аптекою, завели в безпечний підвал, аби перечекати черговий обстріл. Тоді керівництво аптеки вирішило тимчасово припинити роботу.
Після цього Ольга приєдналася до гуманітарного штабу в льодовому палаці спорту Сєверодонецька. Там вона сортувала ліки, які волонтери приносили з розбомблених аптек, відтирала упаковки від кіптяви, перевіряла терміни придатності й видавала їх людям.
Одна жінка втратила свідомість, я прибігла, міряю тиск, а тонометр видає похибку – показники були такими низькими, що апарат не міг їх зафіксувати. Я спочатку дала кілька таблеток кофеїну, потім напоїла міцною солодкою кавою і вона прийшла до тями
– розповідає Ольга.
А коли люди, що приходили до волонтерського центру, розповідали про своїх стареньких сусідів-інвалідів – Ольга не могла стояти осторонь. Вона збирала все необхідне і розносила ліки по будинках всіх нужденних. Тоді через брак препаратів багато онкохворих залишилися без них. Їм Ольга намагалася допомогти, відносячи хоча б знеболювальне.
Коли ракета влучила у дах льодового палацу, Ольга з сином вирішила виїхати. Взяли лише документи й кілька речей, думаючи, що це на два тижні. Але вже кілька місяців вони мешкають у Києві, де жінка працює в "Аптеці 36,6". У Сєвєродонецьку залишилися її батько та сестра, сама Ольга вірить, що колись повернеться додому.
Оксана Рубан: "Ми раніше ніколи не ділили людей на українців і росіян. І тепер не ділимо. Тепер ми просто не вважаємо росіян людьми"
Вранці 24 лютого 2022 року завідувачку "Аптеки 9-1-1 Головної аптеки вашого району" у Тростянці Оксану та її колегу біля аптеки чекала небачена раніше черга. Люди в паніці скуповували ліки, а звідусіль доносилися звуки вибухів. Заспокоюючи відвідувачів, Оксана Миколаївна заспокоювала й себе, адже знала, що не може залишити людей без допомоги. Вже за кілька годин до Тростянця увійшли танки із позначкою "Z".
Наступного дня транспорт вже не ходив і Оксані довелося йти на роботу 5 км пішки, а "супроводжував" її ворожий бронетранспортер. Від страху вона підвернула ногу, але все ж дісталася аптеки. Згодом аптеки міста були розграбовані та обстріляні, а жителі міста опинилися в заручниках.
Ми для них були мішенями, наше життя не вартувало й копійки в їхніх очах. Я зрозуміла, що не дістануся аптеки живою, тому зателефонувала своїм колегам і попросила винести ліки та товар, який залишився, та сховати вдома
– розповідає Оксана.
Тростянець був звільнений 26 березня, і вже 3 квітня, попри загрозу вибуху від замінованого російського складу зброї, Оксана з колегою прийшла прибирати в аптеці. Вони відкрили заклад, коли в місті ще не було ані світла, ані зв'язку. Вони обслуговували людей за готівку, записуючи всі операції в зошит.
Ми відчинили аптеку, коли ще не було ані електрики, ані зв’язку… Люди були настільки вдячні, що ніхто не скаржився
– згадує фармацевт.
Сьогодні Тростянець оговтується від наслідків окупації, але залишається під постійною загрозою. Попри це, аптека продовжує працювати, а її назва, за словами Оксани, нагадує, що вони стали порятунком для жителів району.
"Попри обстріли й "шахеди", ми працюємо й далі. На Сумщині зараз непросто, тому чи не кожен відвідувач, наче мантру, каже нам на прощання: "Мирного вам неба і тихої ночі!",– додає Оксана
Ганна Таран: "Для мене зараз головне – людське життя"
Старший фармацевт "АНЦ" Ганна Таран зустріла вторгнення у Харкові, на Салтівці. Вона не вірила у війну, але 24 лютого прокинулася від вибухів, і одразу поїхала на роботу.
Аптека, в якій працювала Ганна, розташована біля станції метро, де ховалися люди. І була однією з небагатьох у місті, що продовжували працювати. Двоє колег Ганни не змогли дістатися на роботу, тож залишилися лише три фармацевти.
Людей було дуже багато. Інші аптеки зачинилися. Скуповували все – не тільки заспокійливі та препарати для лікування хронічних захворювань. Засоби гігієни, ліки від температури, шлункові, знеболювальні, навіть зубну пасту та щітки
– згадує Ганна.
Що далі, то сильнішими ставали обстріли. Ганні доводилося йти пішки на роботу, аби залишатися поруч із людьми, яким потрібна допомога. А 2 березня снаряд влучив у сусідній будинок фармацевта, тож вона разом з родиною була змушена переїхати.
Та вже у травні 2022 року, коли відновили рух метро, Ганна повернулася до своєї рідної аптеки.
Відвідувачі спочатку не вірили, що аптека знову працює. Вони так обережно заглядали і запитували: "Можна? Ви тепер кожен день працюватимете?
– розповідає вона.
Попри щоденні ризики, Ганна продовжує їздити на роботу. Нещодавно під час обстрілу в аптеці здригалися вікна. Але Ганна розуміє, що її допомога потрібна людям.
Війна дуже змінила всіх нас. Для мене зараз головне – людське життя. Я дуже хочу, щоб скінчився якомога швидше цей жах. Щоб батьки перестали хоронити своїх дітей, а діти – батьків
– розповіла Ганна.
Що об’єднує всі ці історії: любов до людей, до міста, до країни? Напевно все і одразу, а ще велике бажання допомогти іншим. Адже фармацевти – це люди, які в найтемніші дні залишали світло вивіски "Аптека" увімкненим. Вони рятували не тільки пігулкою, а й порядком серед хаосу, словом "тримаймося". Вони стали тими, хто повертав відчуття безпеки там, де здавалося – немає нічого, крім страху.
Цієї суботи ми вітаємо всіх, хто тримає аптечний фронт, і повторюємо слова, які сьогодні на Сумщині кажуть як мантру: "Мирного вам неба і тихої ночі!"
А також згадуємо та вшановує памʼять фармацевтів, які віддали своє життя, допомагаючи людям. Серед них фармацевти "Аптека 9-1-1": Наталія Демиденко та Світлана Калиниченко з села Козача Лопань, Анастасія Тимошенко із Маріуполя, Діана Кравченко з Чернівців; фармацевти з "АНЦ": Ростислав Швець з Одеси, Тетяна Ткаченко з Миколаєва, Вікторія Нікітіна з Херсона та Максим Пивоваров із Дніпра, який загинув на фронті; А також фармацевт "Бажаємо здоровʼя" Андрій Сіроштан з Одеси, який також загинув на фронті.
Їхні імена – це імена мужності й відданості. Вони загинули, допомагаючи іншим, і залишили по собі світло, яке не згасне.