Воєнний фокус Російсько-українська війна Штурми з роботами, "Рубікон" та фронт взимку: Фокус поспілкувався з комбатом 93 ОМБр "Холодний Яр"
Комбат НРК AlterEgo Bbnk 93 ОМБр "Холодний Яр" Олександр "Електрик" розповiв Фокусу, як українська армія застосовує роботизовані комплекси і намагається мінімізувати залучення людей в надскладних зонах, де небезпека найбільша.
— Пане Олександре, дякуємо вам, що знайшли час доєднатися, розповісти про те, що відбувається зараз на фронті. Розкажіть спочатку: як ви почали займатися саме наземними роботизованими комплексами? І ви це почали робити саме в бригаді "Холодний Яр"? Це було ваше бажання, чи вас командири направили, побачили, що у вас є до цього хист?
— На початку 23-го року, десь весною, коли ми вже виходили з крайніх будинків Бахмута, то була така моя, скажімо, активна війна, де ми з ворогом майже впритул, по сусіднім кімнатах воювали, по сусідніх будинках стрілковими боями… І я зрозумів, що з такою війною реально ми довго не витягнемо. Тобто якщо ми будемо бодатися в прямих стрілкових боях iз ворогом, якого в 10-20 разів більше, нам буде майже нереально виграти. Тому я кинув ідею, пропозицію: існує отакий концепт наземного дрона. Можливо, ми можемо спробувати? Ми порадилися, і я сказав: "Звичайно, треба". Бо на той час, коли я вже був у Бахмуті, у мене були наземні дрони, то моє життя було б, мабуть, зовсім інакшим. І, можливо, не доходило б до тих піхотних боїв стрілкових.
А після виходу з Бахмута нас закинули в Серебрянський ліс. І за буквально пару місяців один з виробників зібрав такого дрона і передав нам. Тобто за три місяці був зібраний дрон, який вже поїхав на бойові… І я, побачивши такий концепт, цей дрон, маючи той досвід — зрозумів, що якби він у мене був в руках, я зробив би в рази, в десятки більше і краще за допомогою цього дрона. Як мінімум, я би мінімізував свої поранення і підвищив би ефективність.
— Ось ви щойно казали, що Бахмут — це міські бої. Так? Застосування таких НРК ефективно саме в міських боях? А Серебрянський ліс — це, я так розумію, в сторону Лимана і далі, це вже зона боїв — ліси, от така територія. Наскільки застосування наземних роботизованих комплексів там вдале? Де це комфортніше — в місті чи саме в лісовій смузі?
— В лісі є перешкоди: по валеним деревам, по прохідності, то ж застосування наземних дронів тяжче. Але ми з цього починали, ми на цьому прокачалися, і зараз застосування в міських боях, решта місцевості — для нас, в принципі, уже нормальна робоча обстановка. Ми доопрацювали одразу дрон з найтяжчих умов експлуатації. Щоб він не перевертався, переїжджав дерева, працювали над зв'язком, який буде працювати в лісі, і так далі.
— Ви можете нам зробити невеличкий екскурс: які взагалі бувають НРК — колісні, гусеничні, ще для чого застосовуються? У принципі: логістика, евакуація, можливо, для бойових дій навіть?
— На сьогоднішній день наземних дронів є дуже багато, під сотню уже різних видів. Офіційно їх ділять по класах на малі, середні і великі, також і по застосуванню: є ті, які возять, логістика, є евакуаційні, є інженерні — які мінують, і є ударні, які стріляють. Тобто основна класифікація — малі, великі, середні, і по задачам, які вони роблять. Також діляться на колісні, гусеничні…
— Я так розумію, колісні швидші, а гусеничні — більш прохідні, так?
— Загалом так, але гусеничні також можна робити швидшими. З гусеничними більше проблема у швидкості керування. Швидкі вони ті й ті, але керувати колісним трохи легше, ніж гусеничним. Тобто є переваги у особливостях експлуатації засобів як гусеничних, так і плюси і мінуси колісних. Колісні крутіші, бо вони маневреніші. Вони не те щоб швидші, але більш маневреніші. По ґрунтовим дорогам, по твердим дорогам, поверхням вони швидші.Тому що по асфальтованій дорозі їздити на гусеницях не дуже доцільно, якщо це можна робити колесами. Для високої далекопрохідності — чим дальше ми їдемо, чим у нас складніша задача, тим ми більше застосовуємо гусеницю. А на кожен день краще колеса.
— От щодо дальності. Я хочу, щоб ви нам розповіли про кілзони. Тобто ми знаємо, що у ворога є кілзона. З нашого боку теж є кілзона. Наскільки її велика протяжність? Звідси випливає питання про радіус дії такого наземного дрону. Чи його достатньо? І, наприклад, який максимум він має?
— Кілзони наші з кожним днем ростуть. Як ми ворогу нарощуєм, так і він нам збільшує. Тому вимоги до дронів з кожним днем стають більші, більші і більші. Якщо перші місії, перші застосування були — коли ти дрони уже перед собою маєш, це вже добре. Бо ти того ж пораненого не несеш на собі, а везеш його на дроні, яким керуєш одною рукою, якимось джойстиком. Замість того, щоб тягнути трьохсотого, ти керуєш джойстиком. Тобто перші застосування були від таких дальностей. Зараз ми їздимо дронами на десятки кілометрів. То уявіть собі прогрес: від десятків метрів до десятків кілометрів.
— А взагалі найбільша дальність яка у вас була в операції? Що от ви навіть пишаєтеся, можливо, цими досягненнями?
— У нас є успішні місії по евакуації трьохсотих навіть на більше як сорок кілометрів.
— Ого! Це доволі серйозно. А питання по РЕБам. Біда дронів, якщо це не оптоволокно, а керованих дронів, — це те, що їх гасять, тобто глушать РЕБом. Як з цим борються наземні роботизовані комплекси?
— Наземним дронам з РЕБами трошки легше, ми все-таки на землі, і РЕБам досягти до землі трохи тяжче. Але є ще й наші РЕБи, які біля нас їздять на пікапах і іноді можуть заважати. Тому найбільша проблема з РЕБами — це взаємодія. Насправді, взаємодія і з БПЛА так само. Вони теж жаліються, пілоти дронів, літальних комплексів, що їм дають коридори якісь.
— Так, дуже часто жаліються. Але я так розумію, що це дійсно вирішується коридорами і злагодженістю, так? Наскільки це можливо, коли бойова дія. При тому, що у ворога зараз дуже багато дронів. Тобто їм допомагає Китай, на жаль.
— Дуже дошкуляють дрони на оптоволокні. Ворог обійшов цю проблему саме оптоволоконними дронами, їм вдається збільшувати відстань. Задокументований випадок найдовшої відстані роботи оптоволоконного дрону — це п'ятдесят кілометрів.
— Скажіть, будь ласка, наскільки небезпечні саме ворожі дрони для наших наземних роботизованих комплексів? Чи є у нас якісь засоби, еее, обходити їх?
— Оптоволоконні дрони на сьогоднішній день — це є одна з найбільших проблем усього війська. Це глобальна проблема, і це також проблема і наземних дронів. Єдиний плюс у нас, що ми трохи менші, нас тяжче побачити, і нам набагато дешевше втратити дрон, ніж будь що інше в Збройних Силах, що знищується FPV-дроном. Тому сама наша присутність в кілзонах, насправді, от те, що ми їздимо… Чим більше ми їздимо, тим більше економимо загальнi ресурси — і все. Тому що наші дрони — це найдешевший засіб. I коли вiн знищується, то ми уже допомагаємо, боремося з ними, просто реально ловлячи удари, беручи удари на себе. Якщо ці дрони не вражають нас, то вони вражають пікапи, техніку і, не дай Боже, людей. Тому, втрачаючи наші дрони, ми вже економимо — в першу чергу людський ресурс. Тому що роботу, яку ми робимо, раніше весь час доводилося робити руками людям, а зараз це роблять дрони.
Тому от основна у нас протидія — це ми. Ми самі є протидія, тобто наші дрони. Якщо вже говорити більш глибше, то є певні тактики, методи, певні напрацювання, розробки, і багато в цьому напрямку працюємо. Але — не дуже часто багато що можем говорити.
— А давайте поговоримо про те, що можна. Про минулі операції. Можливо, та операція, якою ви пишаєтеся? Успішна операція, саме виконана за допомогою наземних роботизованих комплексів.
— Ну, у нас уже за плечима, там, сотні, тисячі навіть місій. І реально кожну із них можна описати i пишатися. Звичайно, є багато унікальних місій, які для більшості, для багато кого в свій час були вперше виконані. Вони найбільш, мабуть, запам'ятовуються. Але тi, що пам'ятаються найбiльше — це, звичайно, місії з евакуації поранених. Це найскладніші місії. Найскладніша робота, яка є, мабуть, в НРК — це вивозити поранених. Тому що одна справа везти провізію, інша справа — поранених. І є у нас чимало, десятки евакуацій поранених. І кожна така евакуація незабутня, тому що це нереально складна, дуже серйозна і ресурсозатратна місія. Тому що часто іншого способу дістати трьохсотого, ніж використовують зараз американці, нема. Доводиться дуже багато витрачати ресурсiв, і цим, відповідно, така місія запам'ятовується.
Є у нас неодноразові місії, коли ми вивозили бійців навіть з оточення, де вони багато-багато днів перебували на позиціях, отримували поранення і довгий час туди ніхто не міг дістатися, а ми до них заїжджали. I вдавалось-таки вивозити з оточення поранених бійців і рятувати їм життя. Таких випадків у нас уже десятки, і про кожен можна довго-довго розказувати.
Є випадки, коли ми їхали одразу двома дронами за двома пораненими, і не могли доїхати, тому що перед тим було знищено нашу техніку на дорозі, і вона перекрила повністю дорогу, проїзду не було, тому що зразу на дорозі обрив і водні перешкоди. Тому відправляли по два дрони за раз, щоб коли один при об'їзді застрягне, то їхали іншим, щоб він або допоміг, або дiстався об'їздною дорогою. Ми робили по дві, по три спроби, навіть є випадки по шість спроб витягти одного пораненого. Приїжджали двома дронами, одним об'їжджали цю перешкоду ледь-ледь, забирали двох поранених на один дрон, поверталися назад до тої перешкоди, яку не могли об'їхати по дорозі.
Нас вражав FPV-дрон на оптоволокні: ось цих двох бідолах, яких ми везли вже пораненими, їх ще раз вразив FPV-дрон. Причому було пряме попадання в дрон, але вижив — як дрон, так і бійці. Зазнали мінімальних ушкоджень. Дрон продовжив рух, під'їхав до тої ділянки перекритої дороги, після чого бійці вилізли з цього дрона, хоча були досить тяжко вже поранені. Вони не змогли перебратися через цю ділянку перекритої дороги, тож ми другим дроном об'їхали, і потім вони вже завантажились на два дрони. Тобто один дрон віз, який був уражений FPV-дроном, і потім двома дронами змогли вивезти тих поранених на відстань більше десятка кілометрів.
— Це прямо якась місія. Це дуже круто. Я так розумію, що цей дрон, який зміг проїхати, який пережив ураження і вивіз бійців, насправді у вас щасливий.
— Так, є щасливі дрони, які в нас переживали більше десяти ворожих FPV-ударів.
— Ви їх особливо бережете, я думаю. Бувають такі речі, що дійсно приносять удачу. Я знаю, що ви не просто працюєте з дронами, а взагалі займаєтеся їхньою розробкою. Розкажіть, як це відбувається? Насправді ви стоїте на витоках, на першоджерелі взагалі зародження цієї теми: роботизовані наземні комплекси. Розкажіть трошечки саме про розробку таких систем.
— У нас з цим все набагато простіше, ніж, мабуть, у решти світу. У нас є потреба в чомусь: мінувати, наприклад. А мінувати руками ми не можемо. І іноді були такі випадки, коли ледь не на велосипедах ці міни завозили, щоб їх туди встановити, бо їх неможливо фізично занести туди і під'їхати іншим способом. От ми і придумували установку, яка може оці міни сама завезти і сама розставляти.
Ми реально найкраще за всіх бачимо потребу на війні, бо вона у нас перед носом. Нам не потрібно, як усім виробникам, шукати — десь, когось, хто це може підказати, як воно хоча би виглядає, щоб під це "щось і якось" зробити те, що вирішить проблему, яку вони не бачать. Нам найлегше з цим, тому що у нас це все тут, перед носом. Тобто є потреба установити міни — ми знаємо, як їх ставити, знаємо, що для цього треба, щоб їх поставити. Тому взяли і зробили таку установку.
Є потреба поставити невибухові загородження, колючий дріт, путанки. Це завжди робилось руками, але зараз те, що робиться руками, дуже небезпечно. Ми подивилися, як воно ставиться руками, подумали, як ми можемо це зробити. Заїхали на майстерню, зібралися, один, два, три, попробували, виїхали — і так з десятого, двадцятого разу зібрали робоче рішення. І так ми вже наробили цих рішень десятки — реально робочих. Через те, що ми бачимо, як воно повинно працювати, і просто реалізуємо.
Пізніше ці рішення, які ми в гаражі зубилом, молотком, паяльником зібрали, передаємо вже на виробництво. А виробництва їх просто масштабують, допрацьовують. У своїх умовах, правильних, не гаражних — і запускають в серію.
— А буває зворотній шлях? Наприклад, коли розробник якусь модель віддає вам на тестування. І, наприклад, ви просто кажете: ось тут і тут класно, а тут нам не вистачає чогось, тобто оптимізуєте. Отакий процес, в обидва боки — працює?
— Постійно. Це, мабуть, єдиний ефективний процес, якщо він робиться десь далеко. Тобто, якщо щось зробилось і воно не прийшло сюди, не протестувалось, то воно в принципі в більшості випадків не може бути робочим. Тому що всі засоби, які десь там створюються для війни, але війни вони не бачили, не можуть бути робочими. І у нас є стандарт уже, по суті.
Ми не можемо взяти засіб у використання, на роботу, якщо він не пройшов бойового випробування. Тому що бойові умови нереально зімітувати десь на полігоні, нереально симулювати і, відповідно, гарантувати свій засіб, що він буде робочим в зоні бойових дій — без тестів у зоні бойових дій. Тому ми часто працюємо з виробниками, показуємо їхні помилки. І може бути десяток разів за одну вiдправку.
— А взагалі обслуговування оцих комплексів відбувається на базі вашої бригади? Тобто спеціалісти в самій бригаді можуть відремонтувати, якщо необхідно, якщо це невеликі ушкодження, i дрон може працювати далі. Це робиться на базі бригади?
— Насправді навіть не на базі бригади, а своїми силами. У нас є свої майстерні, і ми ремонтуємо нерідко ще багатьом-багатьом іншим бригадам.
— Ви говорите про свій батальйон, так? Тобто ваш підрозділ це робить?
— Так. Це те, що є одною з головних умов для ефективної роботи цих дронів. Наявність такої майстерні в першу чергу.
— І спеціалістів.
— Для ремонтного застосування буде мінімальним.
— Зрозуміло. Цікаве є питання до вас. Ви розповіли про дрони, які займаються логістикою, які займаються дуже важливою справою — евакуацією. Дрони, які мінують. Це взагалі крута історія, тому що коли це робилося руками… Неодноразово чула ці історії від військових: важкі міни, а ти маєш їх руками нести на велику відстань, мінувати. Це дуже важка робота насправді. Те, що ви придумали механізм, який це може робити без застосування людської сили, це дуже круто. Це і збереження життя і здоров'я, бо підірвати спину можна. Це дуже важка робота, насправді. За це вдячність, напевно. Якщо це можна буде масштабувати, взагалі буде дуже крута історія.
А питання про ударні наземні роботизовані комплекси. Наприклад, чи можна їх використовувати в операціях бойових, тобто як допомогу людям? Чи бували такі випадки? Можливо, щось про це розповісте?
— Не те щоб можна, а треба. І давно потрібно, і ми це робили, і робимо неодноразово і, можна сказати, вже системно. Тому це дуже перспективний напрямок. Він не є ще розкритим, не є таким масовим у застосуванні, але дуже перспективний. Якщо дрон може щось робити, наприклад, стріляти (а він може), то це потрібно потрібно розвивати, це полегшує роботу піхотинців, відповідно, їх береже. Чим більше роблять дрони, тим менше роботи лишається людям.
— Тобто ви бачите їх застосування навіть у штурмових діях?
— Так, звичайно. Ми це практикуємо, і при правильному застосуванні, плануванні це показує дуже хороші результати.
— А чи можливе застосування навіть не одного дрона, а, наприклад, загонів ударних? Я зараз більше фантазую, але насправді це хороша історія, тому що ви кажете про збереження життя і здоров'я людей, наших військових, тобто про найцінніше, що у нас є. Чи можливо, що будуть якісь загони? Я розумію, що це тема майбутнього, але наскільки, на вашу думку, це майбутнє близьке до нас? Ми ж бачимо, як бурхливо розвиваються технології.
— Для прикладу, більше двох років тому ми уже застосовували по декілька ударних дронів на одну штурмову місію, і ефективно їх застосовували. Це вже є. Це не майбутнє. Це працює. Це реальність. Це вже сьогодні.
— Спитаю вашу експертну думку. Це питання вже неодноразово піднімалося ЗМІ, питали журналісти: чи можливо буде з часом замінити роботами людей, які йдуть на найнебезпечніших місіях? Чи все-таки без участі людини це неможливо? Я маю на увазі не пілота. Я розумію, що пілот працює на відстані. А от саме в штурмових діях. Чи побачимо ми таке в найближчому майбутньому?
— Нерідко останнім часом чую це питання і даю всім одну відповідь. Ми не можемо замінити людей. Людину ніхто ніколи не зможе замінити. Але те, що вона робить, ми можемо замінити. І чим більше ми замінимо того, що робить людина, тим менше для неї лишиться роботи.Тим безпечніше і живіше вона буде.
— Це дуже хороші слова. Я сподіваюся, що ми будемо дуже швидко рухатися в цьому напрямку, тому що нам потрібно зберігати найцінніше, що в нас є. Це єдине, напевно, що може зберегти нас. Єдині гарантії безпеки країни — це наша армія, це люди, які воюють. Зараз це наш найцінніший ресурс, навіть не ресурс, а тi, завдяки кому ми живі зараз. Насправді я маю можливість говорити з вами саме завдяки цьому.
Хотіла ще повернутися до питання кiлл зони. Вона збільшується. І є така тенденція, принаймні те, що я можу казати по пілотам дронів, їх намагаються відводити подалі, на більш безпечну відстань. Щоб пілот працював віддалено, тому що навчання пілота, людини, яка вже з досвідом, це доволі тривалий час потрібно витратити — на те, щоб просто навчитися, натренуватися працювати з дроном. Це теж зберігає життя. Правильно я розумію, що зараз намагаються в Збройних Силах мінімізувати небезпеку для пілотів дронів?
— Саме так. І чим далі, тим безпечніше. Щоб відтягуватися далі і бути безпечніше, нам потрібно нарощувати технічний розвиток, рухатися в напрямку розвитку технологій. На сьогоднішній день це одна з основних наших надій на реальну перемогу у війні.
— Чи є якась розробка, яка наразі діє і яка себе показала дуже класно в бойових діях, якою особисто ви пишаєтеся? Саме по наземних роботизованих комплексах. Не питаю подробиці, я розумію, що це не потрібно говорити. Але ваш улюбленець є?
— Наземний дрон.
— Наземний дрон? А що він робить? Просто: що він робить? Без деталей особливих.
— На сьогоднішній день ми, мабуть, більше нiж десятку виробників допомогли з їхніми дронами. Підказували, допрацьовували, тестували, перевіряли їх на бойовій, вказали на недоліки. Більше десятка дронів з десятком різних змін в цих дронах. Це завдяки нам. I у нас є один основний дрон, на якому ми вже таких змін зробили, мабуть, сотню.
— А скажіть, будь ласка, чи це не є проблемою, коли у нас дуже великий перелік моделей буде, багато виробників, тобто нецентралізоване виробництво. Можливо, є і в цьому плюси, коли багато виробників пропонують свої продукти, тобто між собою конкурують і пропонують все цікавіші і цікавіші розробки. Але чи не стане це ускладненням в плані обслуговування таких комплексів? Коли у нас, як кажуть, парк техніки, вона вся різна, і це різні деталі. У цьому немає проблеми? Чи ви знаєте, як це вирішити?
— І так, і ні. Проблеми, звичайно, через різноманітність цих всіх засобів, є. Це погано. І хотілось би мати, звичайно, якийсь один універсальний дрон, як автомат Калашникова — тому що працює те, що просто, дешево і ефективно. Ідеально було б, щоб у нас було декілька видів дронів, по класах. І всі виробники, яких у нас дуже багато, робили оцi основнi декілька дронів, а не вигадували заново велосипед і проходили шлях, який уже давно пройдено.
Але є від цього свої плюси: всі працюють по-своєму, в різному напрямку і є можливості отримати якийсь кращий, допрацьований або технологічно продвинутий продукт. Тому що вони дивляться, допрацьовують щось вже готове, те, що хтось роками допрацьовував, а вони це вже отримали одразу. І вони таким чином допрацьовують, і їхня точка відліку розробок набагато вища. Ми отримуємо з часом, я це бачу, реально цікаві, круті рішення, до яких ми ще дуже довго би йшли, тому що їхній початковий рівень, інший. І це також прикольно, бо воно дає свої результати.
— Тобто ця конкуренція дає розвиток новим цікавим ідеям, так? А ви на початку нашої розмови сказали, що навіть якщо по наземному дрону удари ворожого БПЛА, ви все рівно перемогли, тому що цей удар міг прийтися чи по людині чи по автомобілю. Тобто ми вже мінуснули техніку ворога таким чином, по суті. А скажіть, будь ласка, яка середня собівартість наземного роботизованого комплексу? Я розумію, що буде дуже приблизна цифра, але просто хоча б порядок розуміти, скільки це може бути.
— Мінімальна в районі 7-8 тисяч доларів, середня десь 10-15, до 20 тисяч доларів. Це залежить і від розміру, типу, що він робить і які на ньому обвіси стоять, від того вартість буде рости.
— Дякую, цікава інформація. А зараз я перейду до важливого питання. У нас в країні йде мобілізація. Не без проблем, на жаль. Бачимо багато питань з боку військових, наприклад, до того, що недостатньо ми мобілізуємо людей. Хотілось би, щоб все-таки це питання країна вирішувала централізовано, тобто знаходила якісь шляхи комунікації з людьми. Але є такий варіант як рекрутинг. І він доволі цивілізований. Скажіть, будь ласка, чи застосовуєте ви рекрутинг саме у своєму підрозділі, у вашому батальйоні наземних роботизованих комплексів? І які посади у вас наразі є?
— До нас люди йдуть за власним бажанням. Ми набираємо в першу чергу людей мотивованих. Посад у нас багато, і роботу ми можемо гарантувати всім, хто хоче працювати, і працювати, при тому, за тою спеціальністю, яку він обере, чи ту, яку він буде робити найкраще. У нас є можливість дати людям спеціальність, за якою вони покажуть себе найкраще. Не просто як карти, розклад в колодi вибирають — це твоє, а реально застосувати людину в тому напрямку, де вона може себе проявити найкраще.
Нерідко люди до нас приходять по одній спеціальності, але з часом розуміють, опановують усе те, з чим ми працюємо, тож вони займаються зовсім іншим і себе проявляють куди крутіше, ніж, наприклад,те, з чим вони прийшли. Тому рекрутинг — це робоча схема. У нас так десятки людей вже прийшли, вони працюють, і можна сказати, що все у них досить більш ніж добре.
Ми навчаємо самі. У нас є школа, яка навчила вже сотні бійців з різних підрозділів, не лише своїх. Ми повністю автономні, незалежні, і завдяки цьому працюємо, показуємо результат.
— А скажіть, будь-яка людина може потрапити у ваш підрозділ? Чи ви все-таки надаєте перевагу якимось певним спеціальностям? Якщо людина в цивільному житті, наприклад, працювала інженером, механіком чи айтівцем.
— Так, у нас є пріоритет по тих людях, за кого ми готові боротися, іноді навіть переводити чи допомогти переводити з інших підрозділів, чи тих, кого ми забираємо з СЗЧ. Серед тих бійців, які раніше залишили свої військові частини (а таких ми також набираємо) — по ним у нас уже відбір, там є пріоритет по спеціальностям. Найбільше потрібна для нас професія — це саме інженери, яких згадували, айтівці, програмісти, вузько спеціальнi люди, які допоможуть нам з обслуговуванням, з розробками, впровадженням, застосуванням.
Потрібні оператори, потрібні водії, потрібні техніки, механіки. Навіть діловоди — нам потрібно багато всіх. Головна вимога для нас — це мотивація, треба хотіти працювати.
— Де людина може подивитися перелік вакансій, спеціалізацій? Кого ви шукаєте і як працює оцей механізм? Наприклад, людина вибрала, і далі що з нею відбувається?
— Де найти? На всіх офіційних ресурсах, Іінтернет — Фейсбук, Інстаграм, Тік-ток, сайти офіційні, номери гарячої лінії телефонів, куди можна звернутися. Заповнити анкету. Цю анкету оброблять, переглянуть, передадуть нам — з вами зв'яжуться. Ви пройдете співбесіду як мінімум по телефону. Пізніше, якщо це всіх влаштовує, ми даємо інструкцію, що потрібно робити, щоб потрапити саме до нас у підрозділ. Ми це робимо через свої навчальні центри, де можемо гарантувати, що цей боєць нікуди не дінеться, його нікуди ніхто, крім нас, не забере.
— Тобто у вас таких випадків не було, так? Це дійсно така пересторога, що людина обирає підрозділ, а її можуть з навчального центру забрати в зовсім іншу бригаду.
— Це навчальний центр, який наших людей тренує. Тому там іншим доступу нема. Це неможлива ситуація.
— Тобто ви зраз вирішили проблему локально. Зрозуміла вас. Що ж… Ми дізналися, як працюємо ми. Але дуже важливо розуміти, як працює ворог. Саме по наземним роботизованим комплексам, що протиставляють нам росіяни? Наскільки вони зараз активні в цьому напрямку? Ми знаємо, скажімо, що це їхня розробка — дрони на оптоволокні, на жаль, вони нас випередили в цьому. Тобто ми зараз їх мусимо доганяти. А в наземних роботизованих комплексах хто зараз лідирує і наскільки у росіян ця галузь розвинена? Що вони нам протиставляють?
— Вони, як уже неодноразово робили, повторюють за нами. Бачать наш успішний досвід. Намагаються його перейняти, масштабувати — як, в принципі, з усім: з FPV-дронами, з іншими дронами. І так само вони йдуть за нами по п'ятах, скажiмо так. Намагаються. Поки що, на щастя, у них це все так собі виходить, але є спроби. Вони за нами копіюють і намагаються впровадити. Поки що вони суттєво від нас відстають.
— Відстають. Але ми з вами говорили, що насправді є допомога Китаю: наскільки вона сильна? Чи можуть вони зробити, наприклад, якийсь ривок? Наскільки Китай допомагає росіянам, це насправді такий фактор, що їх підсилює?
— Та ясна річ, що допомагає, і дуже. Ми це все бачимо по повітряним дронам, і по наземним все так само. Китай до них ближче, Китай — хто платить гроші, тому й допомагає. Він на два фронти працює, як на нас, так і на них. Але на них набагато більше. Допомога від Китаю у них суттєва, і ми її бачимо уже роками. Те саме стосується і наземних дронів.
— Ми знаємо, що росіяни скопіювали наш досвід і створили свій підрозділ саме по БПЛА — "Рубікон" так званий. Він вважається найбільш професійним, найбільшим в Росії. Чи ви чули про нього, чи стикалися під час війни? Чи такий страшний чорт, як його малюють? Чи дійсно вони такі сильні, як кажуть?
— Справа не в тому, що сильні. Справа в тому, що забезпечені. У них є люди, є ресурс. А це те, що гарантує результат. Так, у них є можливості, і вони їх реалізовують. Насправді "Рубікон" не відрізняється чимось від більшості наших топ БПЛАшних підрозділів. Проблема в тому, що він є у ворога. Він є, він ефективний, він працює. А це уже вагомий аргумент, який багато робить нам горя.
Ми з ним стикалися неодноразово, і періодично вони знищують наші дрони. Але при тому всьому, якими б вони міфічними та нєміфічними не були, ми продовжуємо працювати, показуємо результат, ми все одно працюємо. I якраз наземні дрони — це те, що ефективно працює у зоні дії "Рубікону". І тому потрібно нам розвивати протидію. Нарощувати НРК, щоб такі підрозділи як "Рубікон" не могли ефективно себе показувати.
Чим ми насправді їх випереджаємо, це нові ідеї. Це, напевне, взагалі розвиток БПЛА. Ми задали тон, і ми маємо тримати в цьому першість: як і було на початку, в розробках. Ми не маємо права зупинятися. Постійний розвиток, нарощування, систематизація — це наша основна надія в перемозі на зараз.
— Поставлю вам більш філософське питання. Чи пам'ятаєте ви перший день повномасштабної війни? Війна з росіянами триває вже давно. Але саме цей день страшний, коли світ для нас, українців, переломився на "до" і "після". Ви його пам'ятаєте? А з часів повномасштабки — чи був якийсь випадок, який, напевно, ви будете пам'ятати все життя? Знаєте, буває точка, яка або щось змінила у вас, або для вас, напевно, буде важливим спогадом.
— Знаєте, про початок повномасштабки можна, мабуть, написати цілу книжку — про перших три дні. Тому що цi першi три днi були, в моєму розумінні, вирішальними багато в чому. Я повномасштабку зустрів в Києві. І на третій день я написав, вона десь є, записка. Я сказав, що ми війну вже виграли. На третій день війни ми її вже виграли. Правда, четвертий рік ми вирішуємо, якою ціною.
Дуже багато сталось за перших три дні, і це можна розповідати дуже довго. Можна ще один ефір робити тільки про перших три дні повномасштабки. Пам'ятаю перший телефонний дзвінок, о п'ятiй ранку, коли мені подзвонив побратим із словами, що почалося. У мене на той час уже зібрані були речі, тому що ми за декілька днів вже чекали і розуміли, що це буде. Питання було — сьогодні, завтра, післязавтра.
Ефектно було, коли я дістав гвинтівку, яка в мене була заготовлена: дістав рюкзак з балкона, а моя гвинтівка лежала під дитячим ліжком. Там таке специфічне дитяче ліжко, яке потрібно було відкрити. Я відкрив, дістав звідти гвинтівку, набої, магазин, почав це все споряджати, готуватися їхати… А дружина збирала речі для того, щоб покинути Київ і поїхати в далеке безпечне місце, у село до батьків.
І от я в одну сторону складав речі, а дружина в іншу, а дитина, якій було сім років, мовчки просто встала, зібрала свій рюкзак шкільний, відкрила комод з речами й іграшками, вигрібла ці всі іграшки, на підлогу висипала, серед них знайшла дитячий автомат, вложила його в рюкзак, наділа рюкзак, взяла повідок від собаки, кота в руки і перша стала на виході з квартири зі словами: "Я готова". Вона просто мовчки, холоднокровно… Коли я хвилювався по-своєму, дружина плакала, а дитина мовчки просто взяла рюкзак, дитячий автомат, повідок від собаки, кота на руки і — "я готова", куди йде, все.
Оце було реально незабутнє, і дуже довго.