Світ Азія у фокусі Як Японія стала агресором i розпалила війну в Азії: від освіченого правління до мілітарної диктатури
Китайська Народна республіка провела наймасштабніший військовий парад за усю свою історію, святкуючи перемогу у Другій світовій війні. Китайський народ справді вніс свою вагому лепту в перемогу, принаймні заплатив за це високу ціну своїми загиблими громадянами. Проте з чого все почалося? Чому Японія, Iмперія Вранішнього Сонця, яка перемогла разом з Антантою у Першій світовій війні тепер опинилася по іншу сторону барикад із колишніми країнами переможцями? Фокус з’ясовував передумови початку азійської частини Другої світової війни.
Related video
В Азії Друга світова війна фактично розпочалася за понад два роки до нападу нацистської Німеччини на Польщу – влітку 1937 року інтервенцією Японії в Китай. Але ще за шість років до того Японія окупувала Маньчжурію – одну із провінцій розчленованого внутрішньою смутою Китаю, з огляду на сучасну концепцію класифікації воєн, можна стверджувати, що тоді Японія розпочала гібридну фазу війни проти Піднебесної. Можна провести аналогію з агресією Російської Федерації проти України – у 2014 році анексія Криму та створення маріонеткових «республік» на Донбасі, а вже через вісім років – повномасштабна агресія. Японія нічого не анексувала у 1931 році, але для підготовки до повномасштабного вторгнення їй вистачило шести років. Так в чому ж причина такої агресивної політики цієї найдревнішої держави світу?
Від ізоляції – до колонізації
Японія була повністю ізольованою від зовнішнього світу країною аж поки американські військові кораблі у вкрай грубій формі не заставили її відкрити свої ринки для компаній зі Сполучених Штатів. Вслід за ними у двері Країни Вранішнього Сонця «постукали» й інші. Зрозумівши причини своєї слабкості, імператор Муцухіто вирішив модернізувати країну за зразком своїх гнобителів. І в нього це вийшло. За зразок було взято Німеччину, яка тоді щойно утворилася і теж здійснювала свого роду ривок – надолужувала згаяне за століття.
Цей період вестернізації Японії увійшов в історію як «Епоха Мейдзі» (освічене правління). Проте відчувши силу, яка прийшла з утіленням західних реформ в економіці, а особливо у військовій справі – армія була повністю переозброєна та переведена на західні стандарти, серед японської еліти пробудилося прагнення перейняти й інше надбання західної цивілізації – колонізація територій «менш розвинених народів».
Тоді в Азії було не так багато «вільних» тобто ще не колонізованих європейцями територій – людство рухалося в сторону переділу вже поділеного світу. Поряд з Японією перебувала кризова, пригноблена європейцями імперія Цін. Так називали династію з Маньчжурії, яка захопила Китай ще у 1644 році, але при цьому правляча династія оголосила себе китайською, тож фактично це був Китай, яким правили Маньчжури. У кінці ХІХ століття це була дуже слабка країна, якій іноземці нав’язували невигідні договори, інколи забираючи собі важливі території цієї країни.
Японія вирішила приєднатися до цього банкету китайським коштом у 1894 році. Модернізована армія Iмперії Вранішнього Сонця досить легко справилася зі слабкою армією імперії Цін, чиє сонце вже давно заходило. Проте після завершення бойових дій Токіо дізналися, що перемога на полі бою – це ще не кінець війни. А її результати визначали не переможці у боях, а ті ж самі європейські та американські колонізатори. Врешті Японію змусили підписати мир не на тих умовах, які вона «заслужила». Новоявлену імперію навіть примусили віддати Китаю назад захоплені території, залишивши їй лише острів Формоза (майбутній Тайвань).
Щоб стати вожаком, потрібно здолати вожака
Тоді у Токіо зрозуміли, що для того, щоб увійти до «клубу колонізаторів», потрібно здолати когось із самих колонізаторів. Небезпідставно найслабшими з усіх присутніх в регіоні визначили Російську імперію. Так через конфлікт за вплив у Маньчжурії (яка все ще формально залишалася у складі Китаю) розпочалася Російсько-японська війна.
Японія знову блискуче перемогла свого опонента на полі бою, проте знову втрутилися більш сильні білі люди. Передова на той час демократія у світі – США вирішили заступитися за струхлявілу самодержавну імперію Романових, знову ж таки послабивши вимоги переможця (президент Теодор Рузвельт за цю дипломатичну звитягу отримав Нобелівську премію миру). Японія отримала території Росії на Далекому Сході та доступ до Маньчжурії й Кореї, яку зрештою анексувала у 1910 році.
Тож напередодні Першої світової війни Японія уже утверджувалася як регіональна сила в Азії, яка за певних обставин навіть може бити білих колоністів. Відтак у країні посилювалися шовіністичні та расистські рухи. Почали з’являтися ідеї, що Японія – це єдина надія Азії на позбавлення колоніального гніту білої раси.
Важливо Друга світова війна по той бік планети: як воювали Китай, Японія, США й СРСР у Азії
З іншого боку, якщо відкинути расовий компонент, який тоді звучав дещо по-іншому, ніж зараз, то ідеї японців нагадували проголошену ще у 1823 році доктрину Монро, заявила, що Америка існує для американців. Важливий момент, що США з того часу не програвали воєн. Японія станом на момент смерті імператора Муцухіто у 1912 році – теж.
У 1914 році в Європі спалахнула Перша світова війна. Японія виконала умови союзного договору з Великою Британією й разом із невеликою кількістю британських військ атакувала німецьку базу в Китаї Циндао.
Залучення Японії до війни на боці Антанти стало козирем цього альянсу. Жодна з Європейських держав не могла відтягнути сили з континенту, скоріш навпаки – для війни всіляко залучалися ресурси з колоній із різних частин світу. Залучення ж передової держави Азії кардинально змістило баланс сил у регіоні, не залишивши Німеччині жодних шансів. Японія анексувала Циндао, а також Маріанські, Каролінські та Маршаллові острови. Також японський флот супроводжував каравани союзників в індійському океані.
Японські здобутки у Першій світовій війні важко назвати суттєвими з прагматичної точки зору. Тут мова йде радше про престиж. Професорка міжнародних відносин, Японського Національного аспірантського інституту політичних досліджень Ібама Йоко зазначає, що Японія стала могильником імперій, адже усі три її перші переможні війни велися проти держав, які припинили своє існування невдовзі після них. Мова йде про дві старі імперії – Цін та Романових та одну цілком модерну, з якої сама Японія брала приклад – Німецьку.
Обділені переможці
Імперія Вранішнього Сонця опинилася в колі переможців світової війни. У світі, де правила біла раса для держави з Азії це було колосальним досягненням. Але расове питання стало першим же дипломатичним провалом амбітної держави. Зараз таке уявити досить важко, але США за активної підтримки Великої Британії заблокували ініціативу Японії про внесення до установчих документів Ліги націй положення про «рівність рас». Адже у цих двох країнах була чинною різного рівня сегрегація населення саме за принципом кольору шкіри. Як динамічно інколи може видозмінюватися світ. Забігаючи наперед зазначимо, що расове питання стало каменем спотикання у відносинах між Японією та нацистською Німеччиною, що зараз уже виглядає більш зрозуміло.
Важливо Горе переможеним: як відбувався та чим закінчився Токiйський трибунал над воєнними злочинцями в Азії
На конференції переможців було й чимало інших питань в яких колишні союзники знехтували інтересами японців, зокрема питання розміру її флоту. Країна переможниця мала урізати свої власні збройні сили. У Токіо відчували, що вони знову програють війну дипломатії після перемоги на полі бою. Уже втретє поспіль.
Це сколихнуло японське суспільство. Імператор Йосіхіто мав психічні вади, тож в період його правління («демократія Тайсьо» — 1912-1926 роки) влада зосередилася в руках парламенту. У військових та демократичних колах почали ширитися чутки, що «демократи здали Японію заходу». Відтак почав зростати правий та мілітарний екстремізм.
Японія періоду Тайсьо являла собою олігархію (щось схоже було у більшості демократичних держав того часу, адже громадянське суспільство того зразка, яке ми його знаємо сьогодні було на стадії формування). Армія-переможець у сукупності із міфом про доблесть самурая у такій ситуації сприймалася суспільством як втілення ідеалів чесності та патріотизму на тлі корумпованого парламенту та сформованого ним уряду.
Почалися політичні вбивства. Упродовж міжвоєнного періоду було вбито кілька прем’єрів та інших членів уряду. Відбувалися обмежені військові путчі. Особливо ситуація загострилася після низки економічних криз кінця 1920-х років, деякі з яких були зумовлені світовою економічною кризою, відомою як Велика депресія.
Влада армії
Армія намагалася впливати на уряд, використовуючи цю ситуацію. Врешті Прем’єр-міністрами під тиском мілітаристів почали ставати представники японських збройних сил.
Окрім внутрішніх заворушень японське військо стало загострювати ситуацію назовні. З 1928 року японський контингент став нагнітати ситуацію у Маньчжурії – у Китаї тоді тривала громадянська війна між Гоміньданом та комуністами. При цьому військові не завжди узгоджували свої акції з цивільним урядом.
У 1931 році відбулося вторгнення до Маньчжурії. Було утворено маріонеткову державу Маньчжоу-Го. Японський військовий контингент у регіоні було переформатовано в окрему військову структуру – Квантунську армію, яка отримавши ресурси маріонеткової держави сама стала окремим політичним суб’єктом, практично незалежним від адміністрації у Токіо. В той самий час сам штаб Квантунської армії не завжди контролював своїх польових командирів.
Ліга націй засудила дії Японії у Маньчжурії, назвавши ситуацію «Мукденським інцидентом». Натомість Iмперія Вранішнього Сонця вийшла з Ліги націй. Фактично це стало початком нового порядку в Азії.
Азія для азійців
У Токіо заявляли, що настала нова ера Азії, над якою тепер зійшло японське сонце. Японія просувала ідеї єдності азійських народів у їхній боротьбі проти європейського та американського колоніалізму, проти зверхності білої раси. Японія мала стати тим самим азійським домінантом, який на рівних від імені азійських народів представлятиме їх інтереси перед великими державами білих людей. Хоча на ділі японські «визволителі» часто виявлялися ще гіршими за «білих завойовників».
Досить неприродним виглядало за таких обставин зближення Японії з іншим «обділеним» переможцем Першої світової війни Італією, у якій правили фашисти, а особливо із нацистською Німеччиною, у якій провідною була ідеологія, яка стверджувала якраз перевагу білої раси над усіма іншими. Врешті расове питання стало яблуком розбрату між країнами Осі (договір на трьох було укладено вже у розпал Другої світової війни). Японці не повідомляли своїх партнерів ані про свої плани щодо Китаю, ані про напад на Перл-Харбор. Натомість Берлін змовчав про свій намір напасти на СРСР у червні 1941 року. Можливо цей фактор і визначив перехід та результат Другої світової війни.
У 1937 році японське військове командування фактично самостійно прийняло рішення про напад на Китай, а згодом і про конфронтацію із Великою Британією та США, що остаточно розгорнуло війну в Азії.
Можливо японські мілітаристи справді щиро вірили, що вони не повторюють помилок своїх цивільних попередників і не дають нівелювати свої досягнення на полі бою на дипломатичному фронті. Вони справді не зробили того, що робили уряди Японії після трьох попередніх виграних воєн – не пішли на поступки західним державам. Але от наслідки були діаметрально протилежними від очікуваних – завершилося все ядерним бомбардуванням Iмперії Вранішнього Сонця, яке здійснили ті самі американці, які майже за століття до того першими змусили тоді ще самурайську Японію під дулами своїх корабельних гармат укласти невигідний договір.